Читать бесплатно онлайн книгу  Міфи Стародавньої Греції

автор Микола Кун

Спочатку існував лише вічний і безмежний темний Хаос. У ньому було заховане джерело всього живого на світі. Все з’явилося з безмежного Хаосу — цілий світ і безсмертні боги. З Хаосу народилася й богиня Земля — Гея. Далеко простягнулася вона, могутня, життя всього, що живе й росте на ній, бере свій початок від неї. Глибоко ж під Землею, так глибоко, як далеко від нас безмежне світле небо, у неймовірній глибині народився похмурий Тартар — страшна безодня, заповнена вічною пітьмою. З джерела життя Хаосу народилася могутня силу Еросу — Кохання, що все оживляє. Почав створюватися світ. Безмежний Хаос породив Вічний Морок — Ереб і темну Ніч — Нюкту. А від Ночі й Мороку з’явилися вічне Світло — Ефір і радісний осяйний день — Гемера. Світло розлилося по всьому світу, й стали змінювати одне одного ніч і день.

Могутня й благодатна Земля народила безкрайнє блакитне небо — Урана, і розстелилося Небо понад Землею. Рішуче здійнялися до нього високі Гори, породжені Землею, і широко розкинулося вічно шумливе Море.

Мати-Земля породила Небо, Гори й Море, але немає в них батька.

Уран — Небо — захопив весь світ. Він взяв благодатну Землю собі за дружину. Шестеро синів і шестеро доньок — могутніх, грізних титанів — було в Урана й Геї. Їхній син, титан Океан, що огортає всю землю, немов безмежна річка, і богиня Фетіда породили на світ усі річки, що женуть свої хвилі до моря, і морських богинь — океанід. Титан же Гіперіон і Тейя привели на цей світ дітей: Сонце — Геліоса, Місяць — Селену і рум’яну Зорю — рожевоперсту Еос (Аврору). Від Астрея й Еос походять всі зорі, що сяють на темному нічному небі, й усі вітри: потужний північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот і західний лагідний вітер Зефір, що жене сповнені дощем хмари.

Окрім титанів породила могутня Земля трьох велетнів — циклопів, які мали одне око на лобі — і трьох величезних, мов гори, п’ятдесятиголових гігантів — сторуких (гекатонхейрів), названих так за кількістю рук у кожного з них. Супроти їх страшної могуті ніщо не може встояти, їх стихійна сила не має меж.

Зненавидів Уран своїх дітей-велетнів, в надра богині Землі ув’язнив він їх у глибокій пітьмі й не дозволив їм вийти в світ. Страждала їхня мати-Земля. Гнітив її страшний тягар, захований у неї в глибинах. Покликала вона своїх дітей — титанів — і намовила їх повстати супроти батька Урана, але вони боялися підняти руки на вітця свого. Лише наймолодший з них, підступний Крон, хитрощами скинув батька й відібрав у нього владу.

Богиня Ніч народила супроти Крона цілий натовп жахливих істот: Таната — смерть, Еріду — розбрат, Апату — обман, Кер — знищення, Гіпнос — похмурий важкий сон зі страшними видіннями, нещадну Немезіду — помсту за злочини — і багато інших. Жах, розбрат, обман, війну й нещастя принесли ці боги у світ, де на троні свого батька зацарював Крон.

Крон не був упевнений в тому, що зможе надовго втримати владу. Він боявся, що супроти нього повстануть діти і його спіткає така сама доля, як і його батька Урана. Він боявся своїх дітей. Тоді Крон звелів своїй дружині Реї приносити щойно народжених дітей до нього, після чого безжалісно ковтав їх. Жахалася Рея, коли бачила долю своїх дітей. Вже п’ятьох проковтнув Крон: Гестію, Деметру, Геру, Аїда (Гадеса) й Посейдона.

Рея не хотіла втратити й останню свою дитину. За порадою батьків — Урана й Неба — поїхала вона на острів Крит, а там, у глибокій печері, народився її молодший син Зевс. У тій печері сховала Рея свого сина від безжалісного батька, і, замість сина, дала йому проковтнути довгастий камінь, що був загорнутий у пелюшки. Крон навіть не підозрював, що дружина його перехитрила.

А Зевс тим часом зростав на Криті. Німфи Адрастея й Ідея бавили маленького Зевса; вони вигодували його молоком божественної кози Амалфеї. Бджоли приносили маленькому Зевсу мед, зібраний на схилах високої гори Дикти. Біля входу до печери юні курети били мечами по щитах щоразу, коли маленький Зевс плакав, щоб його плач не був почутий Кроном і щоб Зевса не спіткала доля братів і сестер.

Виріс і змужнів прекрасний та могутній бог Зевс. Він повстав проти свого батька і примусив його повернути на світ поглинутих ним дітей. Одного за другим вивергнув з уст Крон своїх дітей-богів, прекрасних і світлих. Вони почали боротьбу з Кроном і титанами за владу над світом.

Жахлива й вперта була ця боротьба. Діти Крона утвердилися на високому Олімпі. На їхній бік перейшов дехто з титанів, а першими — титан Океан і донька Стікс з дітьми Запалом, Могутністю й Перемогою. Небезпечною була ця боротьба для богів-олімпійців. Могутніми й грізними були їх супротивники-титани. Але Зевсові взялися допомагати циклопи. Вони викували йому громи й блискавки, їх вергав Зевс у титанів. Боротьба тривала вже десять років, але перемога не схилялася на жоден бік. Нарешті зважився Зевс визволити з земних глибин сторуких велетнів-гекатонхейрів; їх він покликав на допомогу. Жахливі, величезні мов гори, піднялися вони з надр землі й кинулися в бій. Вони виламували з гір цілі скелі й кидали ними в титанів. Сотнями летіли скелі назустріч титанам, коли ті підступили до Олімпу. Стугоніла земля, гуркіт шматував повітря, все навколо хиталося. Навіть Тартар здригався від тієї боротьби.

Зевс вергав одну за другою полум’яні блискавиці й гуркітливо-оглушливі громи. Вогонь охопив усю землю, моря кипіли, дим і сморід затягли все щільною пеленою.

Нарешті могутні титани відступили. Їхня сила була зламана, вони були переможені. Олімпійці закували їх і скинули в похмурий Тартар, у віковічну темряву. Біля мідних нездоланних воріт Тартару на сторожі стали сторукі гекатонхейри, і стережуть вони, щоб не вирвалися знову на свободу з Тартару могутні титани. Влада титанів на землі скінчилася.