Читать бесплатно онлайн книгу Безмірна залежність
Лола Астра
БЕЗМІРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
Поліна після розлучення з чоловіком зав’язує романтичні стосунки із Іллею, з яким познайомилась у соціальній мережі, і закохується у нього. Проте, Ілля, попри палкі слова про кохання, не квапиться із зустріччю.
Вступ
Люди з'являються в нашому житті невипадково. Звичайно, не хотілося б, щоб вони завдавали нам болю, але часом це неминуче.
Зустріч з Ним змінила все в моєму світі, принесла багато щастя, але й море сліз, проте у підсумку — неймовірний розвиток мене як людини, особистості, а головне як жінки.
Ця зустріч — магія, диво, любов… справжнісіньке кохання!
Він унікальний… найособливіший, найрозумніший, наймудріший, найсильніший, мужній, щедрий, найвеселіший, найкрасивіший. Найкращий. Най, най… Він пізнав сутність життя. Він подарував мені світ. Як же сталося так, що моє життя в одну мить змінилося? Зараз розповім…
23.08.2017
I — За наше випадкове…
Я прокинулася від того, що чоловік поцілував мене в щічку, збираючись на роботу.
— Слухай, — сказав він, — сьогодні йду на день народження друга. Дай мені грошей, я свої на ремонт машини витратив.
— Візьми в гаманці, — відповіла я з заплющеними очима.
— Тисячу гривень, не менше?
— Знущаєшся? А що ми їсти будемо? Чому ти не сказав заздалегідь, я б все спланувала?
— Твої плани вже набридли. Гаразд, я позичу гроші в іншому місці, — розлютився він і кинув гаманець на диван.
— Стривай! — я побігла за ним, але двері зачинилися.
І знову смуток. І знову зіпсований день. Збираючись на роботу, я увімкнула свого улюбленого Джима Моррісона. Останнім часом лише його пісні мене й тішили, до того ж, я давно нічим так не захоплювалася.
* * *
— Привіт, моя маленька! — вигукнула моя колега Настя, коли я увійшла до кабінету. — Я тобі вже чай приготувала. Я так скучила!
Як же я любила Настю! Вона по-особливому, зворушливо опікувалася мною. Стала мені найкращою подругою… я дуже цінувала все це.
— Як там твій Джим? — запитала вона.
— Зараз перевірю, — я посміхнулася і взяла до рук телефон, — подивимося, які новини в його групі. О, Настю, подивися, до мене в друзі проситься його фанат! Ого, він навіть мені написав!
— Швидко показуй! — Настя підбігла до мене.
Ми із цікавістю розглядали сторінку якогось Андрія Аполлона, дослідили його профіль, присвячений Моррісону і чомусь Уїтні Х'юстон, а потім перейшли до надісланого повідомлення.
«Привіт, буду радий знайомству!»
– І це все, що спроможний написати фанат фанату? — я закотила очі. — А на вигляд з претензією на унікальність.
Але все ж я відповіла. Хто б міг подумати, що цей хлопчина зіпсує мені віртуальне життя. Занадто швидко він викликав в мені довіру розповідями про свій глибокий внутрішній світ, і наскільки сильне його захоплення Джимом: саме тому він і створив групу на його честь, в яку я із задоволенням вступила, роблячи репости і систематично все коментуючи, бажаючи підтримати Андрійка.
Але незабаром навколо групи розгорівся справжній скандал: виявилося, що всі матеріали (фотографії, пісні, відео) були ним «вкрадені» з так званої офіційної групи.
І варто було мені йому сказати хоч слово з цього приводу, як я вислухала від нього купу гидот по повній програмі. На додаток, він мене ще й в чорний список додав.
— Це взагалі нормально? — обурювалася я Насті. — Я бажаю помсти! І у мене вже є план!
— Який же? — Настя посміхалася. Мої історії її розважали.
— А ось він! — я урочисто витягла з сумочки нову сім-карту. — Я зареєструюся у соціальній мережі під іншим ім'ям, увійду до нього в довіру, а потім поверну йому його ж бридкі слова.
— О, відмінна ідея! Скажи тільки, а як у тебе справи з чоловіком? Ви з ним хоч спілкуєтеся чи ти і вдома постійно в інтернеті?
Я почервоніла. Настя була права, але мої посиденьки в інтернеті були наслідком, а не причиною.
Отже, мій фейковий аккаунт був створений, і мені потрібно було терміново знайти собі купу друзів, що мало створити враження, наче сторінка належить реальній людині.
І тут я вирішила стати прихильницею Уїтні Х'юстон, вступила до групи, створеної тим же Андрієм на її честь. Там я і почала шукати друзів. Ось тільки додавала я не всіх, а тільки цікавих особистостей.
Сторінка одного хлопця так мене розсмішила, що я зайшлася щирим сміхом.
– Ілля, а ти потішний, — сказала я вголос (добре, що була у цей час одна), вдивляючись в його фото. Добрі очі, наївна посмішка. Щось у його вигляді говорило мені про те, що він відкритий, чуйний, хоча й зовсім не простий. Можливо, впертий. — Що ж, а вас, Ілля, я безумовно додаю в друзі! — промовила я, відправляючи запит і вперше відчуваючи легке хвилювання: прийме він його чи ні?
Але мій запит було прийнято, і тепер мені відкрився доступ не тільки до його фотографій і постів, але й до коментарів. Який Ілля, такі у нього і друзі. Під кожним фото коментарі-шедеври. Читаючи їх, я дізнавалась, що його найліпший друг — такий собі Денис, і що Ілля постійно дозволяє оточуючим кепкувати над ним, але ті своєю чергою роблять це делікатно, не ображаючи. Іллю поважали: це відчувалось досить явно і впливало на друзів, і на мене в тому числі. Незважаючи на деякі прояви вульгарності, мати, було щось у його поведінці, що свідчило про розум, порядність, культуру, благородність, витонченість. Він був цікавою особистістю.
Минув деякий час перш ніж я зважилася залишити на його сторінці перший коментар, і Ілля його оцінив. Так і почалася наша «дружба».
II — «Дружба»
Ми почали листуватися. Просто так. Я нічого до нього не відчувала, але з Іллею дійсно було так легко і весело. Я ще ніколи не спілкувалася з такими чоловіками, хоча у спілкуванні в соцмережах мала багатий досвід, чого не скажеш про реальні стосунки.
Ми з Іллею любили коментувати записи та фото одне одного, причому робили це вишукано. В приватному листуванні Ілля уникав розповідати про себе: незважаючи на відкритий прояв емоцій, все, що стосувалося конкретних побутових речей, було від мене приховано.
Про Андрія, через якого я й створила фейкову сторінку, я вже давно забула, і тепер спілкувалася тільки з Іллею. Але мені хотілося, щоб він листувався зі мною справжньою, на моїй справжній сторінці, він повинен був знати, що я заміжня, як я виглядаю, мої реальні захоплення.
І ось одного разу, зовсім неочікувано, я попросилася до нього у друзі зі своєї справжньої сторінки. І він мене додав.
Почалося найсмішніше: одночасне листування Іллі зі мною справжньою і фейковою. І що ж я помітила? Реальна я подобалася йому більше. Напевно, справа була в тому, що реальній мені він міг довіряти по-справжньому. Причини ж його можливої недовіри я зрозуміла потім, коли дізналася, що у Іллі була дівчина Олена.
Я не знала, чи була вона дівчиною колишньою, але судячи з того, як у соцмережі до неї ставилися друзі Іллі, особливо Денис, відносини у них були не найкращими. Мені було шкода її, бо я через це пройшла і знала, що таке нерозділене кохання і залежність. Тепер я була щаслива, заміжня і більше не відчувала цих пекельних мук. Але я не створювала для Олени жодної загрози, Ілля як чоловік мене не хвилював, тому й не відчувала провини, продовжуючи спілкуватися з ним.
Проте з часом мені набрид мій фейковий аккаунт, і я вирішила зізнатися Іллі, хто я насправді.
«От дияволиця! Я так і знав!», — тільки й відповів він, і з моїм двійником було покінчено.
III — Довіра
«Я бухгалтер у страховій компанії. А ти?»
«Ти ді-джей?»
«І все ж — ким ти працюєш?»
«Не сміши мене! Якщо тобі 18, то мені 40 років!»
«Так у тебе день народження в березні, липні або жовтні?»
З вами таке бувало, що ви нічого не знаєте про людину, але довіряєте їй безмежно? Я вважала Іллю своїм справжнім віртуальним другом. Не єдиним, звичайно, адже я вела листування з багатьма дівчатами, хлопцями. З Іллею ми могли обмінятися декількома повідомленнями на місяць, а могли і цілий день витратити на листування. Зазвичай він відповідав не одразу, іноді зникав на кілька днів, а на всі питання про себе відбивався жартами. Але мені було байдуже: він був просто віртуальним другом, з ним було весело, але не більше.
До того ж, були моменти, які мене в ньому коробили: вживав багато нецензурних слів, матюкався по повній програмі. Міг бути навіть вульгарним. Міг запросто написати коментар стосовно моєї фігури, і мене це дуже бентежило, він не мав права виявляти таку нестриманість відносно мене. Але листування з ним припинити я не могла. Мене притягували його внутрішня сила, мудрування, впевненість, мені імпонували його настанови. Здебільшого ми обговорювали фільми і музику, іноді замислювалися і над сенсом життя.
До речі, дещо про себе він все ж розповів: мав медичнуосвіту, і йому було 37 років! Можливо, тому мене до нього й тягнуло — він був дорослим, хоча потяг цей був не як до чоловіка. Ні в якому разі! Адже я була щасливою в шлюбі.
— Любий, чим займемося на вихідних? Так хочеться відключити телефони і просто піти погуляти. Поїхали до річки чи до лісу, будемо гуляти, тримаючись за руки.
— Це, звичайно, класно, — відповідав мені чоловік, — але сьогодні я зустрічаюся з друзями.
Ця фраза завжди різала мене боляче по серцю, бо означала тільки одне:
— Отже, ти знову повернешся невідомо коли? І чому ти не попередив заздалегідь? Я б теж кудись з подругами пішла.
— Так домовся зараз, у чому проблема?
Не було жодної проблеми. Просто мені хотілося проводити вільний час з коханим, а він хотів бути з друзями. Але минали дні, місяці, і мені починало подобатися проводити вечори на самоті, і відсутність чоловіка вдома все менше і рідше викликала у мене сум.
* * *
«Щоб ти здохла!»
«Воу-воу-воу! Прошу, полегше!», — відповіла я на коментар Олени до мого посту в Іллі на сторінці.
Це вперше Олена написала мені гидоту. Мене це збентежило і трохи напружило, адже ми з Іллею просто флудили у нього на «стіні».
«Слухай, Олено, закрий рота!», — написав Денис, але раптом всі коментарі зникли.
«Ілля, що все це означає?», — написала я йому.
«Не звертай уваги, це моя колишня. Я видалив всі коментарі».
«Ого, вона тебе досі кохає і не може забути? Це так мило».
«Ти знаєш, не так вже й мило. Якщо вона тобі буде ще щось писати, додавай її одразу в чорний список, добре?»
«Гаразд».
Минав час. Кожен жив своїм життям. Я змінила роботу. Кумедний випадок стався зі мною, коли я проходила медогляд при влаштуванні на нове місце. Мені призначили зробити кардіограму. Цю процедуру проводив зовсім юний хлопець (мабуть, інтерн), чия молодість і гарненька зовнішність мене трохи збентежили. Але що поробиш, кардіограму потрібно було зробити. І дивна річ: коли він доторкнувся до мене руками, я чомусь згадала про Іллю, адже я знала, що він лікар або був ним колись. Я уявила його в білому халаті, такого веселого бабія, що доглядає за своїми пацієнтками. Мені стало весело, і я вирішила обов'язково поділитися цим враженням з ним. Це я і зробила ввечері, після чого отримала ще одну порцію гидот від Олени (так уже збіглося, що в цей вечір вона знову про мене згадала) і безліч жартів від Іллі. Мене це лише потішило. Так життя минало далі.
* * *
Як я жила? Що відбувалося в моїй долі? Як моя найміцніша, чиста і невинна любов до чоловіка докотилася до того, що я почала скаржитися на неї Іллі? А він лише слухав і співчував, не даючи порад, був обережний. Коли намагався фліртувати, я все різко обривала, і ми поверталися до колишнього жартівливого спілкування.
Коли жінка живе з чоловіком, який її не цінує, вона згасає. Він може любити її, але якщо він нею не захоплюється, а лише дорікає і повчає, вона втрачає себе. Не можна цього допускати. Одного разу, коли я в черговий раз була на самоті вдома, я раптом відчула, що дуже сумую за чоловіком і хочу повернути ті дні, коли ми разом проводили вечори, дивилися фільми, гуляли. І я написала йому:
«Ти скоро повернешся додому?»
Відповідь надійшла швидко:
«А навіщо мені додому? Щоб знову слухати твої дурні розмови?»
Саме в цей момент я зрозуміла, що це кінець нашого кохання. Я проплакала всю ніч, а коли мій чоловік повернувся додому, на нього чекала вже інша я — байдужа, розчарована жінка, яка відпустила його, яка більше не кохала…
Звичайно, він не помітив цієї зміни, ми спілкувалися, були навіть близькі, ось тільки я більше нічого не відчувала. Мою любов знецінили, а разом з нею — і жінку в мені.
Напевно, тому мене немов струмом ударило, коли одного ранку я отримала від Іллі повідомлення: він надіслав мені пісню і написав: «Не знаю чому, але цілий ранок я слухаю її і думаю про тебе».
Це була пісня про кохання, секс, про чудову дівчину, від якої головний герой був у захваті. І слухаючи її, Ілля думав про мене? Невже я могла викликати в когось подібні почуття? Жінка, загнана у кут моєї душі, раптом стрепенулася, вона підняла голову і з надією подивилася на мене. В той день Ілля мене врятував, сам того не усвідомлюючи.
Пісня була відверта, з матами, але справжня, душевна, жива. Я вийшла на кухню і поставила її на повтор, насолоджуючись собою і своєю красою.
— Господи, що ти слухаєш? — чоловік увійшов на кухню з похмурим обличчям.
— Пісню про кохання, — відповіла я, посміхаючись, але зменшуючи гучність.
— Щось ти все більше і більше деградуєш, — сказав він зі сміхом.
Неприємно. Але ні, цього разу йому не вдалося потрапити в ціль.
— В чому ти бачиш деградацію? — запитала я різко.
— Матюки на всю квартиру, вульгарності. Де тут така витончена, інтелектуальна музика, яку ти зазвичай слухаєш? Ти ж у нас поціновувач піднесеного, — із сарказмом запитав він.
— Так, я, нарешті, відкрила очі. Головне, щоб душа була в усьому, і не має значення, в які слова це огортається. Важливо, щоб серце співало і тепло розливалося по тілу. А щодо деградації: людина, яка пізнала життя, не потребує красивих слів, їй нема необхідності нічого нікому доводити, вона живе в гармонії зі собою, і інших не чіпає.
— Зрозуміло, — сказав чоловік тихо і подивився на мене з докором, — ось тільки коли я з тобою ділюся тим, що мені подобається, ти лише кривишся.
— Стривай, ти взагалі мене соромишся, боїшся, як би я не зганьбила тебе — такого ділового і класного — в компанії твоїх друзів.
— Так ти поводь себе нормально!
— Я нормальна! — закричала я на всю квартиру, але він вже мене не слухав і вийшов з кухні. О, він умів залишати мене наодинці з моїми проблемами. Мені залишилося тільки вимкнути музику, тому що тепер вона завдавала болю, і я просто розплакалася.
* * *
«Ілля, благаю, будь в мережі. Ти мені зараз так потрібен!»
Був ранок наступного дня. Я як завжди була одна. Зайшла в соцмережу і побачила в повідомленнях дуже багато бридких слів на свою адресу від… Іллі! Хтось створив фейкову сторінку з його ім'ям і фотографіями, і, судячи з усього, зробив розсилку нібито від його імені не тільки мені одній. Я зробила скріншоти цієї сторінки і отриманих повідомлень і, затамувавши подих, чекала, коли в мережі з'явиться справжній Ілля.
«Я тут, крихітко! Що трапилося?»
Побачивши скріншоти, Ілля сторопів, але не втратив самовладання і почуття гумору.
«Так, з боку Олени це вже конкретний перебір», — просто написав він.
«А мені її шкода, вона любить тебе».
«Навряд чи таку поведінку можна назвати любов'ю».
«Любов — це взагалі жахлива річ. Вона приносить лише біль і страждання. Одному жити набагато краще. Коли я розлучуся з чоловіком (а це станеться, судячи з усього, вже скоро), я більше ніколи не полюблю».
«Бачу, в тебе зовсім вже безнадійний випадок. Ти настільки шаблонно розмірковуєш».
«Шаблонно?», — я здивувалася такому зауваженню Іллі, але він все пояснив:
«Всі кажуть подібні слова в надії на те, що їх переконають у протилежному, а ти скажи правду, будь щирою з собою і тільки спробуй заявити, що тобі не потрібне кохання!»
«Хм. Ти правий. Потрібне, ще й як! Хочу єднання душ, споріднення, вічної любові».
«Ось бачиш! І це абсолютно нормальне бажання для будь-якої жінки».
На мій подив, ми листувалися з Іллею кілька годин поспіль. Такого з нами ще не було. Він допоміг мені в цей день, підняв мені настрій, зарядив енергією.
«Як шкода, що він далеко, ми могли б стати близькими друзями. Він дивовижний», — вперше промайнула в моїй голові така думка, але я швидко її відігнала від себе і повернулася до своєї реальності.
IV — Розлучення
Четвер. Перша година ночі. Нарешті, я почула, як ключ у замку повертається, і двері відчинилися. Чоловік прийшов додому. Я схопилася з ліжка і вийшла зі спальні.
— А я не сплю, — сказала я, намагаючись посміхатися. Весь тиждень він приходив пізно, коли я вже спала, уникаючи спілкування зі мною. Як утворилася ця прірва, на жаль, ми обидва не знали.
— Так, я бачу, — чоловік теж спробував посміхнутися, але це вийшло жалюгідно.
Я повернулася до спальні і лягла, чекаючи, коли він прийде спати, і ми зможемо поговорити. Але він засів надовго на кухні, навмисно, я це точно знала, і десь приблизно через годину я все ж заснула.
П'ятниця. Субота. Все теж саме. І ось у неділю я не витримала.
— Я не можу так більше, — сказала я вранці, коли він знову одягався, щоб кудись піти, — я не збираюся терпіти таке ставлення. Збирай речі та йди.
— Добре, — просто відповів він і, не змінюючи своїх планів, знову кудись пішов на цілий день.
Свої речі він забрав на наступному тижні. В той день я повернулася з роботи додому близько восьмої вечора, переживши дуже напружений день, і побачила, що його немає. Він забрав абсолютно всі свої речі, залишивши тільки подарунки, що я йому дарувала, завдавши цим вчинком ще більшого болю. Звичайно, я плакала. Але… Я почала вільно дихати. Мені було прикро, що він пішов, нічого не пояснивши, але я, нарешті, відчула себе живою, я почала пізнавати себе.
Так, мені було самотньо. Нестерпно сумно повертатися в порожню квартиру, де тебе ніхто не чекає, особливо, коли за вікном осінь, темно, холодно, дощить. Мене рятували книжки, музика, фільми, робота допізна, зустрічі з друзями. І, безумовно, інтернет, спілкування, порожні розмови, аби згаяти час, Ілля.
Він жартував, підбадьорював мене, не боявся. Багато хлопців-друзів почали мене уникати, чомусь вважаючи, що тепер у мене є на них якісь плани. А Ілля не боявся. Він дозволяв собі флірт: саме те, що мені було потрібно у цей період.
«У тебе не можна закохуватися. Ні. Як тільки це відбудеться, я буду слабкою і захочу твого тепла. І що ти тоді будеш робити?»
«Я буду цьому дуже радий. Ти приїдеш до мене, і ми відмінно проведемо час».
Напевно, тоді я вперше подумала про те, що зустріч з Іллею дійсно могла б стати реальністю. Це був грудень: такий холодний і похмурий, без снігу і відчуття дива у повітрі, але з надією, що все ж десь попереду на мене чекає щастя. Можливо, це відбувалося завдяки компліментам Іллі: з ним я відчувала себе красивою. Але ні, я не сприймала його всерйоз, проте була йому дуже вдячна, він був мені потрібен.
І саме тоді до мене повернувся чоловік. Приїхав увечері, під приводом, що забув якісь свої документи забрати. Ми сиділи на кухні і пили чай. Потім він почав каятися, що багато чого зрозумів і усвідомив, зробив висновки.
— Ти найкраща, чудова дружина. На інших я дивитися не можу. Вони порожні, — він говорив, і в його очах блищали сльози. Ось тільки я вже і так знала, що я чудова.
— Мені без тебе добре, — просто відповіла я, бо завжди казала щиро про свої почуття. Краще обірвати все одразу, ніж мучити людину.
Коли він пішов, я довго плакала. Чи правильно я вчинила? Нелегко відпускати людину, з якою був щасливий. Може, варто було почати все з початку? Вибір — одна з найжорсткіших особливостей нашого життя.
Я заходила на сторінки своїх друзів, намагаючись відволіктися. Ілля… Цікаво, як він? Прокоментувала один його запис і далі намагалась займатися своїми справами. Але на душі було сумно, майбутнє лякало. В принципі, я його взагалі не бачила, з'явилася клята апатія. Оселилася в душі, полонила її і тиснула, тиснула…
Звук з ноутбука повернув мене в реальність. Один новий коментар. У передчутті того, що це Ілля і зараз він розрадить мене, я його відкрила.
«Здохни, тварюко!»
Ось тільки я не очікувала, що це не Ілля.
«Олено, це ти?», — написала я і поставила усміхнений смайлик.
Денис одразу ж лайкнув мій коментар.
Олена вже не вперше писала мені гидоти з різних сторінок (напевно, це були аккаунти її друзів), мені завжди було цікаво, звідки в ній стільки ненависті до мене. Швидше за все, вона дуже страждала. На її справжній сторінці я вже давно була в чорному списку, тому я вирішила написати їй туди, звідки був відправлений останній коментар.
«Олено, поговори зі мною. Чому ти так поводишся? Поділися своїм болем, і я підтримаю тебе. Я знаю, що таке нерозділене кохання. Я не бажаю тобі зла. Давай поговоримо», — написала я.
«Це не Олена, вона мене попросила», — надійшла через деякий час відповідь.
«Якщо ти її друг, то підтримай її. Їй потрібні зараз справжні друзі».
Це було останнє повідомлення, яке мені вдалося відправити, бо мене знову додали до чорного списку. Але образливі коментарі зі сторінки Іллі зникли, і я теж видалила свої. Іллі я про цей інцидент вирішила не розповідати, бо видалення коментарів свідчило про бажання Олени забути про конфлікт.
Минав час, і довгоочікувана свобода мене вже не тішила. Така я людина: якщо мені нікому дарувати свою любов, я згасаю. Мої дні почали перетворюватися в сіру безвихідь: я прокидалася з тугою в грудях, ніщо не приносило задоволення, я не вірила у світле майбутнє.
«Пупсику, вітаю тебе з Днем Святого Валентина! Солоденька, моя маленька…»
І все у тому ж дусі. Це писав Ілля. Але і ці повідомлення вже не піднімали мені настрою: вони були порожніми.
«Ти всім розіслав свої однакові повідомлення?» — запитала я.
«Ні, тільки таким сексуальним дівчатам, як ти», — грайливо відповів він.
«Мені набридли твої вульгарності, набридли твої нещирі смайлики. Я вимагаю до себе поваги!» — написала я.
«Уті-путі, моя крихітко», — була відповідь. Все як завжди. Ані краплинки серйозності! І якщо раніше це мене потішало, то тепер — дратувало.
І я перестала йому відповідати. Ілля написав ще кілька повідомлень, які я проігнорувала. Мені було зараз не до порожнього спілкування: як-не-як, день всіх закоханих, а я одна, нікого немає поруч, ніхто мене не любить, і я ні в кого не закохана.
У мене почалося щось на кштал депресії, хоча ні, скоріш продовжувалося моє сіре безглузде життя, від якого вже не рятувало навіть спілкування в соцмережах, тому що все було порожнім і безглуздим.
Так минув весь лютий, настала весна. Щось в душі стрепенулося, і з'явилася маленька надія, що мрії все ж таки здійсняться. Я знову почала дивитися з цікавістю на оточуючих, зустрічі зі щасливими подругами вже не викликали смутку.
Я здивувалася, коли отримала повідомлення від Іллі:
«Добре, нехай буде по-твоєму. Я більше ніколи не буду надсилати тобі смайлики, звертатися до тебе, як до жінки. Тільки діловий стиль спілкування, щоб ти, не дай Боже, не образилася».
Я посміхнулася. Вже давно забула про нашу перепалку, а Ілля пам'ятав. Дивно, напевно, вперше він висловлював хоч якісь емоції, зробив хоч якісь висновки. Він не хотів втрачати наше спілкування — це було приємно.
«Що ти, Іллюша, все в порядку! Я на тебе не злилася. Спілкуємося як завжди! Просто був складний період у житті».
Так все і повернулося на свої місця, та тільки мені все ще не хотілося ближчого спілкування. Наближався квітень. Весна в самому розпалі, а мені нікому подарувати свою любов. На роботі почалися дуже напружені дні, доводилося затримуватися допізна. Тим прикріше було повертатися в порожню квартиру, готувати вечерю, яку крім мене більше ніхто не їв, лягати у холодне ліжко, де не було кому мене обійняти і зігріти.
З колишнім чоловіком ми іноді спілкувалися і бачилися, але це були жалюгідні спроби, імітація чогось… Сама не знаю, чого. Інтелігентного спілкування? Дружби? Неначе я щиро могла бажати йому щастя, коли сама була на межі нервового зриву.
Так, саме в ці напружені дні мені не вистачало легкості Іллі, яка так дратувала мене буквально місяць тому.
Ніколи не забуду цей день. 26 березня 2017 року. День, коли я зайшла на сторінку Іллі і вперше за довгий час вирішила подивитися його фотографії, вдивитися в його очі.
І ось — це сталося. Мене наче вдарило струмом. В його очах я раптом побачила стільки ніжності, тепла, невитраченої любові, яку йому теж не було кому дарувати. Він жив за кордоном, працював, намагався якось крутитися, заробляти, триматися на плаву, у нього не було часу побудувати справжні відносини, яких він так потребував. Мені раптом так сильно захотілося опинитися в його обіймах, подарувати йому свою любов, допомогти знову повірити в неї. Напевно, його багато разів обманювали, тому він такий закритий, він боїться оголити свої почуття знову. Ми були знайомі вже два роки, йому тепер було 39. Скільки мудрості було в ньому, скільки сили!
— О Ілля, як же я раніше цього не помічала? — вигукнула я в розпачі і почала писати йому. Ми давно не листувалися, здебільшого, через моє небажання. До того ж, його давно не було онлайн, тому він, напевно, повинен був сильно здивуватися, читаючи це:
«Ілля, ми з тобою вже так давно знаємо одне одного. Давай виведемо наше спілкування на новий рівень, спробуємо дізнатися одне про одного більше. Може, ми з тобою поговоримо по телефону? Запиши мій номер… У тебе дуже гарні очі!».
Я відправила повідомлення і затамувала подих. Ілля часто не відповідав мені по кілька днів, тому що не завжди був на зв'язку. Тому тепер мені залишалося лише набратися терпіння і чекати.
Хто б міг подумати, що він так раптово мені сподобається? Чому я написала, що у нього гарні очі? Чому тільки очі? Та тому, що Ілля був далеко не красень. Він ніколи мені не подобався зовні, але який сенс у тому, що мій чоловік мав ідеальну зовнішність, якщо його краса не зробила мене щасливою? А ось очі Іллі були виразні, сповнені тепла, хотілося дивитися в них, дивитися…
У дні очікування від нього відповіді я заново пізнавала його: читала його записи, перечитувала наші коментарі, розглядала його фотографії, — і моє серце стискалося від розчулення і розпачу. Мені навіть фізично було боляче від того, що його немає поруч.
«Врятуй мене. Врятуй мене, Ілля, від цього безглуздого життя», — повторювала я про себе, посилаючи у небо свою любов до нього. Я потребувала цієї магії, і ось це сталося — я знову загорілася, я знову почала відчувати. Тепер я була не одна. Я знала, що Ілля відповість мені взаємністю, хоча і хвилювалася в очікуванні відповіді. Я завжди знала, що подобаюся йому. Він був таким дорослим. Цей зв'язок міг стати справжнім дивом. У той же час я розуміла, що це буде складно, адже він постійно жартував, був несерйозним і не завжди щирим. Але, можливо, тепер він відкриє мені душу?
V — Квітень
«Це першоквітневий жарт?», — через кілька днів надійшла відповідь від Іллі. Я стрепенулася.
«Ні, ти мені дійсно подобаєшся».
«Малятко, ти просто майстер несподіванок. Так довго мені не писала, а тепер так неочікувано», — Ілля додав до цього повідомлення ще кілька милих і ніжних слів, але вони абсолютно не стосувалися того, подобаюся я йому чи ні, чи зателефонує він.
«Отже, ти не подзвониш?», — затамувавши подих, запитала я, але Ілля того дня так мені і не відповів. Але я звикла до його зникнень, тому продовжувала жити своїм життям. А життя моє тим часом кипіло. Я дуже інтенсивно готувалася до важливої аудиторської перевірки, від якої залежала подальша доля мого підприємства. Що казати, я сильно хвилювалась.
«Чого ж, можна і зателефонувати», — відповів мені Ілля за день до початку перевірки.
«О, як же я рада, що ти написав! — захоплено почала я писати, — завтра у мене такий складний день! Починається серйозна податкова перевірка, за результати якої відповім я особисто. Я так хвилююся!»
«А ти одягни завтра джинси, в яких твоя дупка буде класно обтягнута, і перевіряючі будуть від тебе у захваті!»
«Ілля! Зараз не час!» — обурилася я, і все-таки посміхнулася.
Ми трохи поговорили, як в старі добрі часи, а потім він знову зник. Добре було з ним, затишно, і я спокійно лягла спати. А, прокинувшись вранці, побачила від нього повідомлення:
«Моя мила дівчинко, зараз ти спиш і бачиш солодкі сни, а я пишу тобі, щоб вранці ти прокинулася і посміхнулася. Ти просто чудова, і я знаю точно, що сьогодні на роботі всі будуть від тебе в захваті. Ти обов'язково їх переможеш: і якщо не розумом, то своїм карколомним виглядом — це точно!»
— О, Ілля! — я вперше поцілувала екран телефону.
Звичайно, він зарядив мене енергією, радістю, позитивом. Вперше з тих пір, як пішов мій чоловік, я відчула, що не одна. Я готова була гори звернути.
Що я і зробила. Перевіряючі були налаштовані доброзичливо, і перевірка, як виявилося, не обіцяла нічого поганого. Я була щаслива! Після обіду я, нарешті, вирішила написати Іллі і подякувати йому за підтримку, але він випередив мене.
Коли мій телефон завібрував від вхідного повідомлення в месенджері і на екрані вперше висвітився мобільний номер Іллі, в моїй душі все перевернулося.
«Бейбі, як ти?», — просто написав Ілля, а для мене це були найголовніші слова в житті, тому що він турбувався про мене. І буквально через кілька хвилин він мені зателефонував у месенджері. Тремтячими руками я прийняла виклик.
— Бейбі, — перше слово, яке я почула з його вуст.
Обоє розсміялися, і більше ані слова одне одному не сказали. Нам двом було все в дивину, ми отримували велике задоволення, слухаючи сміх одне одного і не знали, що сказати. Але раптом до кабінету зайшов один з моїх керівників.
— Вибач, начальник прийшов, — прошепотіла я в слухавку.
Ілля скинув виклик, продовжуючи при цьому сміятися. О, скільки позитиву було в ньому! Він заряджав мене енергією.
«Бейбі… Тепер це моє улюблене слово», — написала я йому. Але Ілля не відповів.
Якщо чесно, я думала, що тепер він почне писати і телефонувати мені частіше, обговорювати зі мною своє життя, ділитися тим, як минув його день. Але коли я задавала банальні питання, такі як: «Що нового на роботі? Як справи?» — ніколи не отримувала на них відповіді. Він продовжував жартувати і зникати, тобто відповідав на мої повідомлення не одразу, а приблизно через день.
Так минув всього один тиждень, а я вже змучилася в очікуванні якоїсь конкретики. Незважаючи на свою несерйозність, Ілля завжди знаходив потрібні слова, щоб запалити мене, зробити комплімент, похвалити, і я літала в хмарах від кожного його повідомлення. І тепер мені хотілося більшого!
Записи в щоденнику того періоду:
«Мені подобається Ілля. Мене переповнює ніжність до нього. Він здається мені таким зворушливим. Так, мабуть, це головне слово, яке його характеризує. Мені потрібно відкладати гроші, щоб мати можливість зустрітися з ним. Не варто сподіватися, що він сам до мене примчить. В першу чергу це потрібно саме мені. Я дуже хочу насолоджуватися його близькістю, мати можливість просто листуватися, іноді телефонувати. Не хочеться все псувати своїми вимогами, це не призведе ні до чого хорошого.
13.04.2017, 12:35
Я знаю, що не можна постійно думати про іншу людину, але у мене не виходить. Я думаю про мого Іллю. Потрібно відпустити ситуацію, дати людині свободу, не чіпати його, але я все одно думаю. Мені подобається мріяти про нього. У той же час я, як істинна егоїстка, потребуюйого уваги. Та ж він мені нічого не винен! Але мені так потрібна чиясь підтримка. У мене стільки турбот, я виснажена. Так хочеться, щоб хтось шепотів мені приємні речі або хоча б писав ніжності. Напевно, той факт, що він не пише мені вже два дні, дещо означає. Я повинна змиритися з цим і задовольнятися малим.
13.04.2017, 17:40»
Разом з батьками я поїхала до столиці — в гості до тітки. Була розбита. Ілля не відповідав мені вже два дні. Мені було важко зрозуміти його поведінку: якщо я йому подобаюся, то невже складно приділити мені увагу хоч на п'ять хвилин?
Ми сиділи за столом, а у мене всередині сидів ком. Мені хотілося плакати, але як пояснити ці сльози батькам, тітці: що я менше ніж за два тижні закохалася в хлопця з Німеччини, з яким, можливо, ми ніколи не побачимось? Так, саме через це я плакала. Для Іллі це все був жарт, і я знала, що це захоплення роз'ятрить мені душу, після себе не залишивши нічого. Він був занадто далеко, щоб все могло стати реальністю.
«Іллюша, ти так потрібен мені саме зараз.
14.04.2017, 08:10»
Поскаржившись на головний біль, я пішла в іншу кімнату. Просто лежала на ліжку і дивилася в стелю, просто чекала, коли ж зникне ниюче почуття у грудях.
«Сумно. Хочеться, аби Ілля написав. Нехай якусь дрібницю в своєму репертуарі, але щоб на душі стало світліше. Сьогодні, напевно, потрібно страждати, але від цього не легше. Іллюша! Почуй мене! Будь ласка, не ігноруй мене, не уникай, не грайся зі мною. Можливо, краще напиши, що я тобі не потрібна, але тільки не грай. Будь щирим. Знати б, що ти відчуваєш, знати б тебе. Іллюша, ти весь цей час був поруч, а я тебе не помічала. З тобою було весело. Все було так просто, а тепер все складно. І я розумію, що мені потрібно набратися терпіння, і він напише мені і заспокоїть. Але його немає поруч вже майже три дні, і я розумію, що якби хотів, він би мені написав. На жаль.
14.04.2017, 16:15»
— Люба, що з тобою? — тітка зайшла до кімнати і сіла на ліжко.
Сльози вмить бризнули з моїх очей, і я кинулася в її обійми.
— Пам'ятаєш, я розповідала тобі про хлопця з Німеччини? Я розумію, що це нерозумно, але я плачу через нього, точніше, через те, що це все так нереально.
— Чому нереально? — запитала вона, посміхаючись. — Все реально. Розкажи мені про нього.
Тітка заспокоїла мене, зарядила спокоєм, надією. Дійсно, адже Ілля мені нічого не винен, мені потрібно просто насолоджуватися нашим спілкуванням, а все інше відбудеться само собою. Я знову почала посміхатися.
Коли ми вийшли прогулятися, я купила собі заспокійливі пігулки, і мені остаточно полегшало. А ввечері Ілля написав мені. Як завжди свої жарти. В очікуванні від нього порції компліментів, я надіслала йому свою фотографію.
«Боже, яке невдале фото! Ти на ньому якась зелена», — написав Ілля, а у мене аж серце стислося від образи.
«Ти грубий і жорстокий!», — написала я.
«Тоді ти коза», — просто відповів він, і я знову розплакалася. На ці слова мені не було чого відповісти, і я відклала телефон якнайдалі від себе.
Поверталися ми додому поїздом. Вночі я прокинулася від повідомлення:
«От і добре! Не хочеш спілкуватися, не треба!»
Перебуваючи в напівдрімоті і тому не контролюючи себе, я відповіла:
«Люблю тебе, а ти так зі мною», — після чого я відключила інтернет і заснула.
Вранці все постало переді мною в іншому світлі. Можливо, це пігулки подіяли, але вся образа на Іллю зникла. Адже він завжди був жартівником і буркотуном, чому він повинен був змінитися зараз? Приїхавши додому, я написала йому повідомлення:
«Ілля, вибач і розслабся. Щось мене не в той бік понесло. Про яку любов може йти мова? Це було хвилинне запаморочення, але воно вже минуло. Просто мені не вистачає близькості, ось і все».
Через деякий час мій телефон завібрував.
«Справді? Мила, я теж тебе люблю! О, хоча… Це вже втратило актуальність. Адже любов по-українськи, вона така: сьогодні є, а завтра немає. Надовго ж тебе вистачило… Сподіваюся, той мужик, якого ти зустріла, тебе задовольнив».
Я завмерла від цього повідомлення. Невже йому було неприємно? Хоча… Навряд чи. Напевно, він жартував.
«Я знаю, що ти зараз тільки робиш вигляд, що ревнуєш, але мені приємно. Не було ніякого чоловіка, просто я відчула, що починаю до тебе прив'язуватися, ось і вирішила припинити цю романтичну нісенітницю, щоб не втратити тебе. Це якщо бути абсолютно щирою».
«Мила моя, ти дивовижна. Ти дійсно існуєш у цьому світі? Справжня жінка повинна бути саме такою: щирою і відкритою. Це її природа, сутність. Ти квітка, яку потрібно берегти, щоб вона розцвіла. І ти мене не втратиш».
Хіба це були не найпрекрасніші слова в моєму житті, які я коли-небудь чула? Я була на сьомому небі від щастя. Ілля виявився саме таким, яким я його уявляла. До мене повернулися колишня впевненість і почуття гумору, і ми продовжили наше спілкування вже весело, без напруги.
«Коли ж я почую твій прекрасний голос?», — написала я, жартуючи, але в глибині душі сподіваючись, що він зателефонує.
«Скоро, ось тільки кілька сирих яєць вип'ю, щоб голос гарно лунав».
Я розсміялася. Я як раз виходила з магазину, коли побачила, що Ілля мені телефонує. Хвилювання, передчуття, радість.
— Слухаю.
І знову його сміх. І я теж розсміялася. Це була наша перша повноцінна розмова. Ми спілкувалися легко, немов знали одне одного тисячу років. Він смішив мене, розповідав веселі історії зі свого життя, повчав мене.
– І що ж ти придбала в магазині? — запитав він.
— Чіпси.
— Чіпси? О боги! Ти себе не бережеш.
— Тільки не кажи, що ти за здоровий спосіб життя!
— Взагалі-то так!
– І ти навіть не п'єш?
— Рідко, хоча не приховую — я б хотів бути тією чіпсиною, яку ти з'їси.
Це звучало надто добре, аби бути правдою. Але це відбувалося насправді. Чари. Ми пробалакали цілу годину, а потім ніжно попрощалися. О, скільки енергії я отримала в той вечір, якою щасливою я була!
«Пігулки допомогли. Вони дозволили мені відпустити ситуацію, перестати накручувати себе, думати про погане, пред'являти Іллі претензії. Я рада, що заспокоїлася. Він зателефонував мені сьогодні, і все стало так реально. Не знаю, про що він думає, але, принаймні, він зі мною милий. І він не соромиться, він каже що і коли хоче, він вільний. Саме цього я і потребую. Мені було добре з ним. Сподіваюся, що ми з ним зустрінемося, було б тільки бажання, особливо з його боку. Сподіваюся, що він в мені не розчарувався. Сьогодні я була з ним щирою, і якщо він це приймає, я щаслива.
17.04.2017, 22:03»
* * *
Спілкування з Іллею тепер стало легким. Ми обмінювалися кількома повідомленнями на день, і мені було цього достатньо. Я просто знала, що він у мене є, що саме йому я можу написати в скрутну хвилину, і він буде поруч. Хоча коли він не відповідав мені дуже довго, я трохи хвилювалася. Напевно, він багато працював і втомлювався, тому не завжди відповідав одразу. Але хто я йому, щоб вимагати уваги? Потрібно навчитись насолоджуватися тим, що є.
«Присутнє деяке хвилювання, тривога. Ми з Іллею занадто різні. Не знаю, чи є у нас хоч найменший шанс. Мені здалося, що Ілля захотів пізнати мене краще, але раптом він вважає мене не надто розумною? З іншого боку, з ним я і не повинна бути розумною. Важко зрозуміти. Я лише дуже боюся чергового зриву або залежності. Не хочу чекати його повідомлень і страждати. Хочу насолоджуватися моментом. Сподіваюся, що у мене це вийде. Ілля розумний і впевнений в собі, йому неможливо запудрити мізки, обдурити. Тому я сподіваюся, що моя щирість зможе розтопити його серце. Хоча сумніваюся, що він кинеться до мене, забувши про все. Між нами дуже багато перешкод. І все ж я сподіваюся на зустріч. Це дійсно реально, було б тільки бажання. Він мені подобається, ось і все.
19.04.2017, 17:20
Сумно якось в ці два дні. Мені не вистачає спілкування, тепла. Цікаво, чим займається Ілля? Я плачу ці два вечори, впиваючись жалістю до себе, хоча й добре розумію, що це неправильно. Насправді у мене все добре. Проблема в тому, що я до сих пір відчуваю себе приниженою після розлучення з чоловіком. Мені досі боляче згадувати про те, як він мене залишив, не сказавши ані слова. Тільки нова любов може залікувати мої рани. Але цієї любові немає. Мені дуже хочеться обіймати когось вечорами.
20.04.2017, 21:40»
Я мало не впустила телефон з рук, коли побачила, що Ілля мені телефонує. Минув тиждень з нашої останньої розмови, і ось він дзвонить знову. Без моїх прохань, натяків. Він просто захотів почути мій голос!
Ми говорили чотири години! Мені здається, я ще ні з ким так довго не спілкувалася по телефону, хіба що коли ми разом з найкращою подругою разом робили домашні завдання в школі.
Розмови були про все і ні про що одночасно. З Іллею завжди так було, і той факт, що тепер я чула його голос, а не читала повідомлення, нічого не змінював.
Я до сих пір не знала, де і ким він працює, хоча він охоче розповідав про своє минуле: про сім'ю, навчання, як він покинув Росію, про свою першу роботу в Іспанії, роботу в Швейцарії, своїх колишніх дівчат, життя в Німеччині. Але з усіх його оповідань я дізналася тільки одне: йому сподобалося жити в Німеччині, недалеко від нього жила сестра з чоловіком і дітьми. А ще я зрозуміла, що у нього не було справжніх друзів: він спілкувався з чоловіком сестри і двома студентами Михайлом і Алісою — кращими друзями його колишньої дівчини Олени. Саме вони його з нею і познайомили.
— Так ви з нею вже не зустрічаєтеся?
— Ні, але якби я захотів, вона була б не проти. А ти? Чому ви розійшлися з чоловіком?
— Не знаю. Так вийшло, — я намагалася говорити невимушено, — мабуть, минуло кохання. Ми розійшлися друзями, іноді спілкуємося, бачимося по роботі.
— А дітлахи у вас є?
— Ні, на щастя.
— А чому? Не виходило або не хотіли? Ви все-таки довго разом були.
— Так вийшло. Спочатку не були готові до дітей, а потім розлучилися. Загалом, я тепер самотня вовчиця.
Ілля розсміявся.
— Це добре. Було б гірше, якби в свої 28 років ти була незайманою.
— О, починається! І що в цьому поганого?
— Незайманість в такому віці — це ознака психічних відхилень.
— Ось ще! Ні, це ознака того, що чоловікам подобаються стерви, а не нормальні дівчата. Порядність нині не в моді.
– І знову ти увімкнула своє шаблонне мислення. Порядність — це зовсім не те, що важливо в стосунках. Чоловікові від жінки потрібно тільки дві речі: щоб вона його кохала і була гарячою в ліжку. Все інше, що ви собі вигадуєте, особливо щодо щирості, внутрішнього світу, розуму, — це маячня.
Я слухала Іллю із захватом. Він був таким мудрим, знав відповіді на всі запитання, у нього була своя думка про все. Він подобався мені все більше і більше.
— Ти такий розумний, — сказала я, — і серйозний.
— Так і є.
– І дуже хороший. Із того, що ти розповідав мені про свою роботу, я це зрозуміла. Ти м'який.
— До речі, так, на відміну від тебе! Ти жорстка.
— Що ти маєш на увазі?
— Пам'ятаєш, як ти не писала мені і не відповідала? Я б так не зміг, а ти просто ігнорувала мене. Поводила себе, як стерво.
— У мене був складний період в житті.
— Ти могла хоча б з ввічливості щось написати.
— Я не думала, що для тебе це має значення. Я взагалі не розумію, чому для тебе такі важливі смайлики, лайки, коментарі. Це якось не в'яжеться з тобою справжнім.
— А що в цьому поганого? Один лайк може підняти комусь настрій.
— А розсилка однакових повідомлень всім?
— Ну, це вже моє право. Якщо хочу, розішлю всім однакові, якщо ні, то кожному щось особливе напишу. Тут немає рецепту. Як хочу, так і роблю.
Це була пуста розмова, але вона не вкладалася в моїй голові. Як Ілля, якому було 39 років, так серйозно про це розмірковував? Але я не могла заглянути йому в душу і дізнатися, жартує він чи ні, і чому він дружить зі студентами, а не своїми ровесниками. Чому він був самотнім, я здогадувалася: він не був гарним і багатим, важко і багато працював, у нього просто не було часу на відносини.
— У мене взагалі зазвичай перше побачення воно ж і останнє, — казав він, — після нього мені не передзвонюють, ось і я мовчу. Напевно, в цьому сенсі я трохи лінивий.
Я багато дізналася з цієї чотирьохгодинної розмови, і Ілля після цього почав мені подобатися ще більше. Тому що він був щирим і не боявся проявити свою слабкість.
«Мені сумно. Останнім часом я всім незадоволена, сильно хвилююся, спалахую від злості від кожного погляду і слова в мій бік. Ілля телефонував мені в суботу, це було прекрасно. Майже 4 години ми з ним розмовляли. Його голос заворожує, він говорить, а у мене всередині все перегортається. Мені здалося, що ми з ним схожі. В нас однаково поєднуються скромність і вульгарність. Він розумний. Він цікавий, він вміє зводити з розуму, але він і серйозний, моральний. Дідько, я так хочу його, я так хочу до нього. Поговорила з ним, і все стало таким реальним. Сподіваюся, що одного разу ми з ним зустрінемося. Мрію про майбутню зустріч.
25.04.2017, 17:00
Я знаю, що ми з Іллею не будемо разом. Мені потрібно заспокоїтися і викинути цю нісенітницю з голови. Навряд чи для нього це серйозно. Впевнена, він почав сумніватися. Нам нереально бути разом. Але я б дуже хотіла з ним просто побачитися. Іллюша! Почуй мене зараз!
26.04.2017, 18:15
Найскладніше — це припинити чекати, припинити будувати плани. Цей щоденник допомагає мені впоратися, але не рятує від почуттів. Бракує тепла, хоча б віртуального. А коли Ілля поруч, все здається реальним. Зараз я буду перечитувати його повідомлення. Він діє на мене, як заспокійливе. Він відноситься до тієї категорії чоловіків, до якої завжди тяглася моя душа. Він не з тих, хто любить принижувати, знущатися, самостверджуватися за інший рахунок. Він ставиться до мене з повагою. Ах, як шкода, що він так далеко. Це може стати серйозною проблемою, він може злякатися і почати уникати мене. Але сподіваюся, що він вже дорослий і не вчинить так зі мною.
26.04.2017, 22:02»
Після нашої розмови Ілля знову зник на декілька днів, але мене це не турбувало, адже все тільки починалося. Його не було онлайн, отже, він працював, і я йому теж не писала, щоб не турбувати. Але через три дні вже сумувала за ним дуже. Особливо після того, як втратила свідомість, чого зі мною не траплялося років сім-вісім.
Це сталося після зустрічі з подругою, коли я їхала додому в автобусі. Було спекотно, і я розв'язала шарфик, але вже через мить отямилася на підлозі автобуса. На щастя, люди навколо виявилися дуже добрими і турботливими: мені поступилися місцем, надали першу допомогу, провели додому.
Коли ти закоханий, тобі хочеться ділитися печалями і радощами з коханою людиною, ти відчуваєш себе захищеним, тому що ти не один. Це відчуття і робить тебе щасливим. Тому тільки-но я прийшла до тями, мені захотілося поділитися тим, що сталося, з Іллею, хотілося, щоб він пожалів мене, підтримав. І я написала йому про те, що трапилося. Але він нічого не відповів — його не було в мережі.
«Хочу, аби Іллюша прив'язався до мене так само сильно, як і я до нього, або ще сильніше: щоб думав і мріяв про мене кожного дня, почав писати і телефонувати мені частіше. Хочу, щоб він полюбив мене по-справжньому, а я любитиму його. Щоб він запропонував нам зустрітися в реальному житті, і зустріч дійсно відбулася. Хочу, щоб ми з ним обнімалися, цілувалися, кохалися, бачилися частіше, побудували справжні, міцні, серйозні стосунки. Хочу бути з ним щасливою. Щоб ми поважали одне одного, кохали, хотіли, щоб не набридали одне одному, щоб у нас були однакові погляди на життя, щоб ми були щасливі разом, щоб не сварилися і жили весело і в достатку. Хочу бути гарною і люблячою дружиною, дівчиною, коханкою, і щоб мене любили, цінували, поважали, дбали про мене. Хочу прокинутися цього ранку і побачити від нього повідомлення, причому таке, яке вселить у мене впевненість. Хочу світитися від щастя й усвідомлення того, що мене кохають, кожного дня. Хочу, щоб всі ці бажання здійснилися якомога швидше!
29.04.2017, 00:11»
Наступного дня він з'явився в соцмережі приблизно опівдні. Почав розміщувати у себе на сторінці нові записи, ставити лайки, активно коментувати записи своїх друзів. Але мені він нічого не відповідав. Я заходила в мережу кожних п'ять хвилин, а то й частіше, хоча була в цей час в гостях у батьків. Мама жваво мені щось розповідала, а я з хвилюванням дивилася в телефон.
І, о диво, коли мама махнула на мене рукою і вийшла з кімнати, я, нарешті, побачила довгоочікуване повідомлення від нього. Це була картинка з написом «Привіт, bitch!»
Мене накрило хвилею розчарування. Що це взагалі за ставлення до мене? Друге слово було затемнено, але це не завадило мені його прочитати. Яка неповага — звертатися до мене такими словами!
Цілий день Ілля був в мережі, активно лайкав, коментував і, напевно, спілкувався з іншими дівчатами, а на моє повідомлення зумів написати тільки це? У пориві гніву я відповіла:
«Що це за нешанобливе ставлення до мене? Ти занадто несерйозний. Не очікувала від тебе такого. Тобі потрібна дівчина простіша. Не пиши мені більше, якщо це все, що ти можеш мені сказати».
«ОК», — надійшла коротка відповідь, і я миттєво опустилася з небес на землю. Мій колишній чоловік теж завжди так відповідав, коли ми сварилися, я ненавиділа це слово. Залишок дня був остаточно зіпсований, а ще вранці було стільки надій.
«Бажання не здійснилося! Ненавиджу своє життя! Я відпустила Іллю, а він цьому і радий. Напевно, думає, що я хвора істеричка, а це означає, що він мене не розуміє. Він більше не напише, мені залишається забути його, але це так боляче. Не знаю, як пережити ці дні на самоті. Цілих три вихідних дні! Вчора я чекала, що він напише мені щось миле й добре, а він знову просто віджартовувався. Сидів в мережі, але мені не писав. Напевно, спілкувався з іншими дівчатами. А мені так боляче і прикро від усвідомлення того, що я йому не подобаюся. Моє життя — це лайно. Коли я вже помру? Я хочу припинити відчувати, я не хочу більше закохуватися. Я ненавиджу чоловіків за їхню черствість і дурість. Я їх усіх зневажаю, щоб вони всі вимерли! Я не хочу жити. Я втомилася плакати кожного дня. Я хочу померти.
30.04.2017, 0 9:43»
Заспокоєння не прийшло і наступного дня. Я прокинулася вранці й одразу — в телефон, а там нічого. Хвилювання здавлювало груди, я не хотіла втрачати Іллю, адже він розумів мене, робив щасливою, і сам він потребував тепла і ніжності. О, як же я хотіла все виправити. І я написала йому листа:
«І все ж я не можу відповідати на твою байдужість байдужістю. Краще я буду слабкою, але подарую тобі всю ту ніжність, яку відчуваю до тебе. Ти мені подобаєшся, Іллюша. Твої очі і перші зморшки під ними, твої щічки і брови, ніжні губи, сильні руки, твої доброта і зворушливість, вихованість, порядність і щось ще: якийсь біль, недовіра, такий сильний контроль себе і своїх емоцій. Ти постійно у захисті. Або я взагалі вже нічого не розумію в цьому житті! Я стільки разів намагалася викликати в тобі емоції, але весь час натикаюся на стіну. Звичайно, я тебе трохи ідеалізую, але я хочу цього, а ще хочу, щоб ти знав, наскільки ти дивовижний. І я не хочу втрачати тебе хоча б як друга, з яким можна бути самою собою.
Ти сильний, а сильний ніколи не скривдить слабшого. Тому ти мене не ображаєш, намагаючись залагодити всі гострі кути, перевести делікатні теми на жарти. Але, напевно, краще просто дружити, аніж фліртувати з жалю. Тому ми можемо все це залишити, забути, і все буде як раніше. Я не хочу втрачати таку прекрасну людину у своєму житті. Я хочу, щоб ти посміхався, радів.
Ти, напевно, знову віджартуєшся, і все буде як раніше, тільки краще тоді без романтики, я заспокоюся рано чи пізно, і все налагодиться.
Тобі все це можна писати, тому що ти не з тих, хто насміхатиметься. Ти завжди будеш в тій ролі, яку сам для себе обереш. А я буду захоплюватися тобою в будь-якому випадку, доки ти будеш мені це дозволяти. Тільки, будь ласка, будь щирим. Не бійся завдати біль, прогнати, не жалій. Ти розумієш зараз, що я маю на увазі, ти все завжди розумієш. Пробач мене, Іллюша, якщо я тебе вчора образила».
З нетерпінням я чекала, коли ж Ілля з'явиться в мережі і прочитає мого листа. І це сталося! Коли я побачила, що він набирає повідомлення, то вся затремтіла.
«Мила, — написав він, — ти просто ангел, але зараз я їду до сестри, вже стою на порозі. Цілую тебе сильно і ніжно. І з добрим ранком, рідна!»
Знову купа смайликів, порожніх слів. Ілля так мене і не почув або взагалі не читав моє повідомлення, тому що поспішав.
Тепер мені залишалося тільки чекати.
«Я написала Іллі дуже ніжного і відвертого листа, щоб помиритися. Він знову почав писати мені порожні слова, які довели, що повідомлення він навіть не читав, як завжди віджартувався. Якщо він повернеться від сестри і продовжить жартувати, хоча я попросила в листі не робити цього більше, то я буду зав'язувати з усім цим і намагатися забути його. Я рада, що написала йому, мені одразу стало легше. Хотілося б, щоб у нас з ним щось вийшло, щоб він був саме таким, яким я його уявляю.
30.04.2017, 17:38»
VI — Травень
Але Ілля не писав. Я втомилася в очікуванні хоч найменшої звісточки, адже він був у мережі.
«Тепер можна майже з упевненістю сказати, що Ілля відштовхнув мене. Він нічого мені не відповів, сидить онлайн. Напевно, листується з іншою, з якою легше. Сумно. Але не так боляче, як учора. Переживу. Але мені шкода, що Ілля не захотів розкрити мені свій внутрішній світ, поділитися своїм болем. Я намагалася стати йому справжнім близьким другом, але він не захотів відвертості. Сподіваюся, я зможу пережити це швидко і як найменш болісно. Моє серце вже не витримує. Дякую музиці, яку я слухаю, вона принаймні дарує мені віру в себе і своє краще майбутнє.
01.05.2017, 13:40»
Я була у розпачі, коли він все ж зателефонував мені (в глибині душі я знала, що це станеться, але не могла дочекатися).
— Алло, — сказала я радісно, налаштовуючись на тривалу та ніжну розмову. Чомусь іншого я не очікувала.
— Маковцева, ти чого мені мозок виносиш? — почав він наче різко, назвавши мене на прізвище, але якось грайливо, жартівливо.
— А чому ти мені нецензурні слова надсилаєш?
— Якщо ти не знаєш англійської мови, то запитай мене, і я перекладу. Я знаю англійську майже ідеально. У цього слова багато значень, а не тільки те, що ти подумала, — я спробувала щось відповісти, але Ілля мене перебив, — думаєш, розмістила кілька записів англійською на своїй сторінці, тож знаєш її? Але це не так!
— Слухай, я маю право говорити те, що хочу і коли захочу, — сказала я впевнено, але намагаючись звести все до жарту. Я хотіла ще щось сказати, але побачила, що розмова перервалася. Я спробувала передзвонити, але Ілля не відповідав.
«Напевно, йому хтось зателефонував по мобільному зв'язку», — подумала я і покірно почала чекати, коли він зателефонує.
«Ілля зателефонував мені. Зараз йому, напевно, хтось подзвонив, тому що розмова перервалася. Сподіваюся, він мені зателефонує знову. Хочу поговорити з ним. Сльози завжди змінюються посмішкою.
01.05.2017, 21:49
...