Читать бесплатно онлайн книгу  На кожум’яках

автор Іван Нечуй-Левицький

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Сидір Свиридович Рябко — київський міщанин, має крамницю на Подолі.

Євдокія Корніївна — його жінка.

Євфросина — їх дочка.

Горпина Корніївна Скавчиха — сестра Євдокії Корніївни, перекупка, вдова; перепродує яблука.

Оленка — її дочка.

Свирид Йванович Гострохвостий — цилюрник.

Настя

Ольга — Євфросинині приятельки, панни.

Варвара

Химка — Рябкова наймичка.

Педоря — Горпинина поденщиця.

Марта, Бублейниця.

Орина, Башмачниця

Меронія — печорські міщанки, були послушницями.

Магдалина

1-й митрополичий бас.

2-й митрополичий бас.

Беркой Волько — жиди, процентщики.

Міщанки, шафери, міщани та катеринщик.

Дія діється у Києві, на Кожум'яках.

Гострохвостий та Євфросина трохи закидають по-руській.

Світлиця Сидора Свиридовича Рябка з міщанською обставою. Одні двері — в кімнату, другі — в пекарню. Дія діється в неділю по обіді.

Євдокія Корніївна сама.

Євдокія Корніївна (сидить коло стола і позіхає). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досі спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?

Сидір Свиридович (обзивається з кімнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тільки трохи прочумаюсь та потягнуся разів зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кімнати і сідає коло жінки.)

Євдокія Корніївна і Сидір Свиридович.

Євдокія Корніївна . Авжеж скучила.

Сидір Свиридович . Бо давно пак бачились: як у горосі та й досі…

Євдокія Корніївна . Я тут сиділа, сиділа, вже все передумала, вже й богу молилась.

Сидір Свиридович . Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб'ята в парці. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!

Євдокія Корніївна . Добрий сум! Пішов собі в кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.

Сидір Свиридович . А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тоді вертівся коло тебе.

Євдокія Корніївна . Ще б пак не пам'ятала! На всі Кожум'яки не було тоді такого вертуна, як ти.

Сидір Свиридович . А чи пам'ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки було спідню губу копилить.

Євдокія Корніївна . Що копилила, то копилила, бо знала навіщо. А правда, я тоді таки добре виварила тобі воду, аж чуб був мокрий.

Сидір Свиридович . Ой ви, жіночки ви капосні! До смерті згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!

Євдокія Корніївна . Коли б ти тільки не був трохи вередливий… я б з тобою зовсім щасливо дожила віку.

Сидір Свиридович . Якби пак я взяв за тобою те придане, що обіцяв твій покійний батько, то, може б, і не був такий вередливий.

Євдокія Корніївна . і годі вже тобі згадувати.

Сидір Свиридович . А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчиків собі на придане. А нашій Євфросині треба багато грошей: вони в нас не прості, вчені — не дурно ж вчились аж три місяці в пансіоні.

Євдокія Корніївна . Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всі Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би їй і заміж іти.

Сидір Свиридович . Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всі Кожум'яки!

Євдокія Корніївна . і на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нікого нема в хаті, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такі карі очі, такі чорні брови, як у мене. В неї ввесь хист мій!

Сидір Свиридович . Авжеж гарна: все гарне, тільки в неї ніс такий… трохи ніби довгий чи гострий… трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)

Євдокія Корніївна . От і вигадуєш, старий, таке, що ні до бога, ні до людей. Який же в неї ніс?

Сидір Свиридович . Такий достоту, як і в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на місяців зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.

Євдокія Корніївна (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш. Який же в мене ніс? Здається, такий, як і в усіх людей. Коли вже на правду пішло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тоді була не дуже тоненька: таки така, як німецька ковбаса. Признатись, і я довго думала, поки тебе полюбила.

Сидір Свиридович . А все-таки полюбила! і я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.

Євдокія Корніївна .і що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице.)

Сидір Свиридович . Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рівнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, і в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старість і той, що був, не знаю, де дівся.

Євдокія Корніївна . То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!

Сидір Свиридович . Цить, цить, старенька! Я тільки кажу, що Євфросина далеко розумніша од тебе.

Євдокія Корніївна . Авжеж розумнішої од неї нема на всі Кожум'яки і на всю Глибочицю; тільки вона якась гостра, палка, як огонь.

Сидір Свиридович . От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр… Меле разом і шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком… Так ним м'яла, і як ми бралися.

Євдокія Корніївна . Що це з тобою сьогодня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся?

Сидір Свиридович . На те брав, що було треба… бо полюбив тебе, моя старенька.

Євдокія Корніївна . Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!

Сидір Свиридович . Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді…

Євдокія Корніївна (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! і така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без'язика. (Плаксиво.) Ти забув, що я твоя жінка?

Сидір Свиридович . То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.

Євдокія Корніївна . Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!

Сидір Свиридович . Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!

Євдокія Корніївна . Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.

Сидір Свиридович . Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.

Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович і Горпина.

Горпина вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.

Горпина . Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.

Сидір Свиридович . До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.

Горпина . Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запаніли наші!

Сидір Свиридович . А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.

Горпина . Чули ми вже цієї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горілки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од біганини. Людям неділя, а мені все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщій самограй, чи самовар!

Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович, Горпина й Химка.

Химка (виглядає з пекарні в двері). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нічого не помагає.

Горпина . Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнів горілка?

Химка . А хіба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.

Горпина . То ке сюди на стіл цілий шинк.

Сидір Свиридович . Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стіл з шинком.

Химка . Цій тітці все жарти. (Виходить.)