Читать бесплатно онлайн книгу Магомет і Хадиза
Пантелеймон Куліш
Магомет і Хадиза
Творча спадщина Пантелеймона Куліша велика й багатогранна. Впродовж свого життєвого шляху він виступав як поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик та історик літератури, публіцист, фольклорист, етнограф, історіософ, мовознавець, педагог. Писав українською та російською мовами. За життя його твори друкувалися на сторінках журналів, газет, альманахів, виходили окремими виданнями.
У ліро-епічній поемі «Магомет і Хадиза» відбилося зацікавлення автора мусульманським світом, що, зрештою, характерне для європейського романтизму. Будучи за своїм віросповіданням православним християнином, Куліш з повагою ставився до інших віровчень, а тому й хотів відкрити християнській Україні етичні та культурні цінності ісламу.
Ще як він був незнаний і вбогий, полюбила його багата вдова в Мецці, на ім’я Хадиза, і хоть у його рідному краї було в звичаї многоженство, не засмутив Магомет своєї дружини ні однією соперницею: додержав їй вірності двадцять чотири роки, поки жила вона на світі. Як зробивсь він первим чоловіком між арабами, одна з найвродливіших женщин, Аеша, сказала йому раз: «Чи не стара ж у тебе жінка? Чи не посилає тобі Бог мене за луччу дружину?» — «Во ім’я Бога, ні! — відказав Магомет. — Не може бути луччої дружини над неї: бо вірувала вона в мене тогді, як люде мною поневіряли, підняла мене вгору тогді, як був я вбогий і як мене гонено».
Замість переднього слова про Магомета
Не говори зо мною про коханнє,
Про жизні цвіт, про щастє… Ти не знаєш,
Яку своїм дівочим залицяннєм
Тонку струну в душі моїй торкаєш.
Аешо люба, сонячне серденько!
Ти всі квітки хотіла б осіяти,
Заговорити з кожною любенько
І приголубить як дитину мати.
Та мій цвіток незримо процвітає,
Незримо дише сонця красотою:
Над ним і вдень і по ночам сіяє
Світило щастя вічною любов'ю.
І поки тху мого, поки аллаху
Угодно на землі мене держати,
Не буде той, хто не доступен страху,
Очима іншої собі шукати.
Ти кажеш — лучча, краща? Ні одної
Нема на світі луччої й не буде…
Во імя бога, красоти такої
Не бачили ніколи грішні люде!
Возьми у мене очі, подивися
На неї звисока, з небес пречистих,
Звідкіль всі помисли святі взялися
І чувства праведні сердець огнистих.
Як в глибиню бездонну океана
Аллах всезрячим прозирає оком,
Як до схід сонця над ночним туманом
Зоря над сонним світиться востоком:
Так в Магометову прозріла душу
Хадиза, боже око, сонце ясне,
І зрозуміла все, про що я мушу
Віщати миру, доки й жизнь погасне.
Я був малий, мізерний і незнаний, —
Вона мене між тисячами вздріла
І золото, й верблюдів каравани,
І всю судьбу мені свою вручила.
Мене лиха тіснила ворожнета,
Вона, мов скеля, при мені стояла
І оклеветанного Магомета
На всю вселенную б не проміняла.
Тинявся я проміж людьми чужими, —
Вона мені, мов сонце, осміхалась,
І помишленнями її святими
Моя душа, мов перлами, втішалась.
У нищеті я нею був багатий,
В багатстві нею був я милостивий;
Вона робила, що з моєї хати
Утішеним виходив нещасливий.
Нехай аллах усю красу по світу
В один алмаз безцінний позбирає, —
Не засіяє він так Магомету,
Як дух Хадизи перед ним сіяє.
Пролог
І
Розкинулась єси по всій землі широко;
Імперія всемирна зветься згорда.
Моря, земля і все на ній, що бачить око,
Усе твоє, неволя і свобода.
Свобода тисячам, неволя міліонам:
На тім стоїш, пануєш, порядкуєш.
Все покоряється тобі й твоїм законам,
А хто б оперсь, до кореня зруйнуєш.
Так правиш світом ти і над царьми царюєш.
