Читать бесплатно онлайн книгу  Моральні листи до Луцілія. Вибрані афоризми

автор Луцій Анней Сенека

Усвідомлюй все, що робиш, о Луцілію, і старанно зберігай час, який досі або сам вислизав від тебе, або його крали інші, або, зрештою, ти сам витрачав його даремно. Запевняю тебе, так і є: частину часу у нас забирають інші, частина витрачається марно, решта спливає непомітно для нас самих. Але найбільш ганебна втрата часу та, яка йде від нашої власної недбалості. Вникаючи в справу, ти легко помітиш, що величезний відрізок життя безглуздо пропадає у тих, хто припускається помилок і робить безглузді вчинки; значний — у тих, хто витрачає його на бездіяльність, і майже все життя — у тих, хто робить не те, що треба. Та чи багато є на світі людей, які б шанували і цінували будь-яку мить свого життя, усвідомлювали, що з кожним днем вони вмирають? Адже в тому й полягає наша помилка, що ми ставимося до смерті лише як до події далекого майбутнього. В той час як чимала частина смерті вже настала: той час, що ми пройшли — вже у її володінні. Отже, о мій Луцілію, продовжуй, як пишеш — проживати з користю кожну годину. Якщо сьогоднішній день буде у твоїх руках, то менше залежатимеш від завтрашнього. Поки ми відкладаємо життя, воно минає.

Все, о Луцілію, не наше, а чуже; тільки час — наша власність. Природа надала в наше володіння тільки цю невтримну і непостійну річ, яку до того ж може забрати у нас всякий, хто лишень забажає. Люди настільки нерозумні, що почувають за собою боргу, навіть отримавши дрібний подарунок, тим більше коли мають можливість за нього віддарувати, проте рішуче не цінують чужого часу, хоча він — єдина річ, якої не відшкодувати і повернути назад за всього на те бажання. Ти, певно, запитаєш, як вчиняю я сам, повчаючи тебе? Зізнаюся відверто, я живу як люди марнотратні, але педантичні: веду рахунок своїх витрат. Не можу сказати, що я нічого не втрачав, але завжди усвідомлюю, скільки я згаяв, яким чином і чому. Принаймні, я можу пояснити причину моєї бідності. Я з тих людей, що впали у злидні не зі своєї вини: таких ніхто не засудить, але й ніхто не допоможе. Втім, я не вважаю бідними тих, кому вистачає того, що у нього залишилося. Тож бережи те, що у тебе є, і бажано — завчасно. Недарма наші пращури казали: пізно берегти вино, коли вже видно дно. Адже цього залишку не тільки замало, він — поганої якості.

Зважаючи на те, що ти мені пишеш у листах, і те, що я про тебе чую, я можу на тебе покластися. Ти не роз’їжджаєш світами і не шукаєш собі повсякчас нового, ліпшого місця. Така метушня — прикмета хворого духу. Кращою ознакою врівноваженого розуму я вважаю вміння зосереджуватися і терпляче чекати.

Зваж, однак, що читання багатьох авторів і книжок всякого роду сформує тебе поверхневим і нестійким. Якщо ти хочеш отримати від читання справжню користь, зупиняйся на безсумнівних авторитетах і «підживлюйся» винятково ними. Той, хто скрізь, той ніде. У людей, що все життя у мандрах, зазвичай багато знайомих, але зовсім немає друзів. Те саме неодмінно трапляється і з тим, хто не вивчає глибоко бодай одного письменника, але прочитує всіх мигцем і поспіхом. Немає користі від їжі, яку шлунок, ледь сприйнявши, вивергає; ніщо так не шкодить одужанню, як часта зміна ліків; ніколи не загоїться рана, якщо лікувати її різними засобами; не розквітне рослина, якщо її часто пересаджувати. Ніщо з того, що впливає мимохідь і короткочасно, не приносить користі — велика кількість книг тільки обтяжують, розпорошують увагу. Якщо ти не можеш прочитати стільки книжок, скільки їх є у тебе, то задовольняйся стількома, скільки можеш прочитати. «Але, — заперечиш ти, — якщо мені хочеться погортати то одну книгу, то іншу?» Ознака засміченого шлунка — бажання скуштувати багато різноманітних страв. Перебирання харчами — ознака пересичення. Тож читай завжди кращі, визнані твори, а якщо і трапиться щось інше, то повернися потім до перших. Щодня закладай бодай цеглинку у мур, що захистить від бідності, хвороб та інших лих. І якщо багато прочитаєш, то з прочитаного закарбуй головну думку. Так вчиняю і я: з того, про що довідався, неодмінно відзначу щось одне. Сьогодні, наприклад, я вичитав у Епікура — я не цураюся заглядати іноді ворожого табору (не перебіжчиком, а шпигуном) — що «весела бідність гідна поваги». Втім, яка ж то бідність, коли вона весела? Хто добре уживається з бідністю, той, по суті, багатий. Не той вбогий, у кого обмаль, а той, хто хоче більшого. Яка користь, що у нього в скринях багато грошей, в коморі — пшениці, на луках — худоби, чимало грошей вкладено у зростання, якщо він жадає чужого майна і рахує не те, що придбав, а те, що прагне придбати? Умов для накопичення багатства, як на мене, дві: спершу — мати необхідне, друге — мати достатнє.

Ти надсилаєш мені свого листа, як повідомляєш, зі своїм другом. А потім додаєш, щоб я не повідомляв йому всього про тебе, оскільки й сам не робиш цього. Таким чином, в одному Листі ти і назвав його другом, і зрікся його. Якщо ти назвав його другом, бо це перше слово, що спало тобі на думку і ти вжив його так само абстрактно, як ми називаємо паном всякого, коли не знаємо його імені, — тоді нехай. Та якщо ти вважаєш своїм другом того, кому віриш менше, ніж самому собі, то ти жорстоко помиляєшся і не розумієш суті щирої дружби. З другом обговорюй все, але, перш ніж дружити, пізнай його самого. А якщо вже потоваришував — довіряй; обмірковувати треба було раніше. Вельми негарно вчиняють ті, хто, всупереч настановам Теофраста, міркують, полюбивши, а не люблять, розсудивши. Довго думай, перш ніж назвати когось другом. Але якщо вирішиш, що він гідний дружби, віддайся цій дружбі всім серцем, і довіряй другові, як самому собі. Жити, власне кажучи, завжди слід так, щоб довірити все, що на душі, можна було і найлютішому ворогові. Проте в житті трапляються різні обставини, з яких у нас заведено робити таємниці. І другові якраз і можна довірити всі свої турботи, всі помисли. Якщо ти вважаєш його відданим, то і поводься з ним, як з відданим. Хто боїться обману, той навчає обману, і самою лише підозрою дає право на підступність. Від друга не приховують жодної думки, а в його присутності почуваються, як наодинці з собою.

Є люди, схильні повідати першому-ліпшому те, що можна довіряти самим лише друзям, вони ладні вивантажувати таємну ношу душі своєї в будь-які вуха. Інші, навпаки, не наважуються покластися навіть на близьких, і якби могли, то, не довіряючи й самим собі, переховали б усякий секрет якомога глибше. Не слід робити ні того, ні другого. Обидві ці крайнощі — і довіряти всім, і не вірити нікому — однаково хибні: тільки одна благородніша, друга — безпечніша. Несуть загрозу і люди невгамовні, і, навпаки — до всього байдужі. Але насолода тривогами життя не є діяльністю, це лише трепет схвильованої душі. З іншого боку, стан, за якого будь-який рух обтяжує, теж не є спокоєм, а означає лише розслабленість і втому. Розмірковуючи про це, корисно мати на увазі вірш Помпонія:

Відпочинок і робота йдуть рука об руку: той, хто відпочив, має попрацювати, а той, хто трудився, може відпочити. Цього вчить нас і природа, що створила і день і ніч.

Продовжуй, що почав, і поспішай: що швидше вдосконалиш і розвинеш свою душу, то триваліше втішатимешся життям. Щоправда, процес збагачення душі теж даватиме втіху. Але найвища насолода полягає в самосвідомості розуму, вільного від будь-яких слабкостей і блискучого чистотою. Ти пам'ятаєш, яку радість ти відчув, коли, відкинув дитячий одяг і вбрався у тогу чоловіка, щоб з'явитися в ній на форумі. Ще більша радість чекає тебе, коли так само відкинеш ти свій дитячий розум, і філософія зарахує тебе до лав чоловіків. А доти твоя свідомість перебуває у дитячому віці, ба навіть гірше — у віці дитячості. Немає нічого більш сумного, ніж ставши літнім чоловіком, зберегти в собі вади дитини, до того ж дитини маленької. Люди похилі цураються легковажного; діти бояться нещирого, а такі люди — і того, і другого. Зауваж собі, найменше слід боятися того, що зазвичай наганяє найбільшого страху (тобто смерті). Ось приходить смерть: її можна було б боятися, якби вона залишилася з тобою. Але вона або ще не настала, або вже сталася. «Важко, — заперечиш ти, — довести свій розум до того, щоб зневажати життя». Невже ти не помічав, як часто це презирство породжується нікчемними причинами? Один повісився біля дверей своєї милої; інший кинувся з даху, щоб не чути більше лайки свого пана; третій розпоров собі живіт, щоб його не повернули до в’язниці. Гідного життя людина так і не звідає, якщо прагне лише довголіття і безтурботності. Щоб дивитися на життя і смерть спокійніше, щодня думай про те, як багато людей чіпляються за життя так само, як хапаються за колючі терни потопаючі в швидкій течії. А скільки коливань між страхом смерті і мукою життя: і жити не хочуть, і померти не вміють. Щоб життя було приємним, треба відкласти всі турботи про нього. Хіба людині радісно володіти річчю, коли її втрата стане для неї невтішною? Навпаки, зовсім не важко втратити річ, по втраті якої вдруге її не побажаєш. Тому приготуйся до примх долі і дивися на них холоднокровно: вони трапляються навіть з найсильнішими. Вирок Помпею промовили сирота і євнух; Крассу — жорстокий і нестерпний парфянін. Гай Цезар наказав Лепіду відрубати голову трибуну Декстру, а сам загинув від руки Херея. Нікого ще доля не підносила так високо, аби йому не загрожувало те, що він сам собі дозволяв щодо інших. Не довіряй затишшю: в одну мить море може схвилюватися. Кораблі часом тонуть того самого дня, коли вони сяяли величчю і красою на гладі вод. Згадай, що і розбійник, і ворог завжди можуть занести над тобою меча. Не потрібні навіть особливі обставини; твоє життя і смерть залежать від примхи будь-якого раба. Знай, хто зневажає своє життя, володіє твоїм. Пригадай, скільки людей загинуло від руки своїх слуг, скільки вбито відкритим насильством або таємноюю хитрістю. Не сумнівайся, від рук своїх рабів загинуло не менше людей, ніж їх знищено за примхою царів. Тож яке для тебе має значення сила того, кого ти боїшся, коли те, чого ти боїшся, тобі може заподіяти будь-хто? Припустимо навіть, що ти потрапиш до рук ворога і на правах переможця він засудить тебе на смерть. І що? Ти прийдеш саме до того кінця, до якого йшов усе життя. Навіщо ж дурити себе, наче ти лише тепер помітив факт, з яким давно вже слід було примиритися? Повторюю: ти неминуче помреш вже хоча б через те, що ти народився. Ось над чим ми повинні міркувати, якщо хочемо спокійно і гідно зустріти останню годину, страх перед якою отруює решту часу нашого життя.

На завершення свого Листа наведу тобі вислів, який мені зустрівся у ворожих вертоградах і яка прийшлася мені до вподоби: «Бідність, що узгоджується з законами природи, по суті, найбільше багатство». Природа, як відомо, встановила для нас такі потреби: не голодувати, не відчувати спраги і не мерзнути. А задля того щоб втамовувати голод і спрагу, немає необхідності сидіти у приймальнях різних гордіїв і терпіти їхню важку зарозумілість чи зневажливу поблажливість; немає необхідності плавати по морях або нести тяготи військової служби. Необхідне завжди легко придбати. І тільки для надлишків доводиться працювати до десятого поту. Через надлишки зношується парадне плаття, через них настає передчасна старість у військових походах, через них люди вирушають до чужих країн. А тим часом під рукою у нас є все, що потрібно.

Хвалю тебе і радію, що ти, залишивши все інше, віддався справі самовдосконалення. Я не тільки раджу, але навіть прошу: не полишай цієї справи. Але застерігаю тебе: не вчиняй подібно до тих, хто хоче не так бути кимось, як здаватися; не роби нічого такого, що змусило б говорити про твою зовнішність і твій спосіб життя. Не ходи невмитий, незачесаний та із скуйовдженою бородою; не випинай презирства до грошей; не хвались постіллю, облаштованою на голій землі, і взагалі нічим таким, за чим женеться збочене честолюбство. Саме слово «філософія», хай би як скромно ним не послуговувалися, нерідко відштовхує людей. Що ж буде, якщо ми ще станемо ігнорувати звичаї? Нехай в душі ми несхожі з натовпом, але зовні не маємо від нього відрізнятися. Так, одяг не сяє білосніжністю, але й не слід носити забрудненого. Не варто купувати срібного посуду, щедро прикрашеного золотими візерунками, але й посуд без дорогоцінного оздоблення не стане від того ознакою поміркованості. Дбаймо про те, щоб обрати кращий, але не протилежний натовпу, шлях у житті. Інакше відвернемо від себе тих, кого хочемо виправити, і побачимо, що від побоювання наслідувати нас у всьому, нас не захочуть наслідувати ні в чому. Філософія насамперед проповідує здоровий глузд, товариськість і людяність. Різка відмінність від натовпу суперечить цим цілям. Тож не забуваймо: все, чим ми хочемо здобути захоплення, не має бути смішним і ненависним. Адже наша мета — жити у злагоді з природою. Спотворювати своє тіло, нехтувати елементарною охайністю, жити в бруді і споживати не корисну і смачну, а грубу і нудотну їжу, — чинити всупереч природі. Наскільки можна вважати розкішшю прагнення до вишуканих речей, настільки безглуздо уникати звичайних і загальноприйнятих зручностей. Філософія проповідує: помірність, але не самокатування; помірність же цілком сумісна з охайністю. Тут треба знати міру. Власне добро має узгоджуватися із загальноприйнятним. Нехай дивуються нашому способу життя, але нехай і не засуджують його. «То що, слід жити як всі? І не має бути ніякої різниці між нами і натовпом?» Неодмінно. Хто добре нас знає, той і так побачить, що ми не схожі на натовп. Але, завітавши до нашого будинку, нехай дивуються не його облаштуванню і оздобленню, а його господарям. Велич полягає не лише в тому, щоб з глиняного посуду їсти так само гідно, як і з срібного, а і в тому, щоб дивитися на срібло так само байдуже, як на глину. Тільки вузький розум падає на коліна перед багатством.

За традицією, поділюся з тобою ліпшим з афоризмів Гекатона, що мені сьогодні трапився. Він про те, що межа бажанням — вірний засіб проти страху. «Перестанеш боятися, — каже він, — коли перестанеш сподіватися». Але ж, заперечиш ти, що ж спільного між такими різнорідними речами? Так, мій Луцілію, різні на перший погляд речі тісно пов'язані. Між цими, мабуть, настільки несхожими почуттями існує зв'язок, подібний до того, що пов'язує вартового із в’язнем. Страх стереже надію. І в цьому немає нічого дивного. Обидва почуття — результат напруги нервів, обидва викликані очікуванням майбутнього. Основна причина обох почуттів у тому, що ми не задовольняємося сьогоденням, але спрямовуємо наші помисли у майбутнє. Таким чином передбачливість, найкраща запорука людського благополуччя, здатна обертатися на зло. Тварини тікають від небезпеки, але щойно уникнувши її, заспокоюються; ми ж, люди, мучимося і минулим, і майбутнім. Таким чином, блага, даровані нам природою, ідуть нам на шкоду. Пам'ять відновлює муки страху; передбачливість змушує передчувати їх. Немає такої людини, яка страждала б тільки через сьогодення.